Втратили амбіції та залипли у сторіз. Що не так із технологічним прогресом людства?
Режим читання збільшує текст, прибирає все зайве зі сторінки та дає можливість зосередитися на матеріалі. Тут ви можете вимкнути його в будь-який момент.
XXI століття здається ерою технологічних чудес і розквіту амбіцій людства. Насправді це дуже оманливе враження. Прогрес уже не такий швидкий, а люди переважно не мріють про підкорення космосу, перемогу над голодом і війнами чи досягнення безсмертя. Нас цілком задовольняють швидший інтернет, краща камера в смартфоні чи можливість змонтувати смішний ролик і поділитися ним із друзями. Шеф-редактор Vector Дмитро Кошельник розмірковує про сучасні проблеми технологічного прогресу людства.
Де ваші амбіції?
25 травня 1961 року президент США Джон Кеннеді оголосив національну ціль — до кінця десятиріччя відправити людину на Місяць та повернути назад.
«Ми вирішили полетіти на Місяць у цьому десятилітті та зробити інші речі не тому, що це легко, а тому, що це важко. Ця мета змусить нас зібрати й оцінити свої сили та здібності, бо це виклик, який ми готові прийняти, який ми не хочемо відкладати та з яким ми маємо намір успішно впоратися», — пояснював він її 1962 року.
Амбітна ціль стимулювала американську націю. США відставали від СРСР у космічній гонитві, проте зосередилися і впоралися з завданням. 20 липня 1969 року американський астронавт Ніл Армстронг став першою людиною, що ступила на поверхню Місяця.
Одночасно величезна кількість американців вірила, що космічні подорожі стануть реальністю вже найближчим часом. З 1968 до 1971-го включно авіакомпанія Pan American видала понад 93 000 безплатних клубних карток для любителів космосу, що бажали забронювати квиток на перший комерційний політ на Місяць.
Подібний оптимізм підкріплювався швидкістю технологічного розвитку загалом. Наприклад, Орвілл Райт здійснив перший у світі політ на літаку, важчому за повітря, лише 1903 року — лише за 65 років до висадки на Місяць. Тобто 1969-го 70-річні могли похвалитися, що жили в часи від зародження авіації до міжпланетних польотів.
З першої висадки на Місяць минуло вже 53 роки. За цей час лише 12 людей побували на супутнику Землі. Остання висадка сталася ще далекого 1972-го. Pan American, до речі, збанкрутувала 1991-го.
Інший приклад — персональні комп’ютери. 1970 року заснували науково-дослідний центр Xerox PARC. Саме тут створили комп’ютер Alto, котрий вважають першим персональним. Його розроблення почалося 1972-го, а реліз відбувся 1973-го. Alto зокрема отримав графічний віконний інтерфейс і мишку. З часом для нього розробили текстові процесори, редактори графічної інформації та навіть мережеву багатокористувацьку гру Alto Trek.
Тобто функціонально Xerox Alto досить сильно нагадував сучасний персональний комп’ютер. Він був дорогим дослідницьким прототипом, а не комерційною моделлю. Xerox у свою розробку не повірили. Компанія фокусувалася на друці та копіювальних технологіях. Урешті досягнення Xerox PARC використали Apple та Microsoft.
Alto став своєрідним підсумком у розвитку технологій, що тривав понад три роки. Проте це в будь-якому випадку був крок уперед, що змінив світ.
Ці два приклади показують як за доволі короткий строк людство здатне досягати технологічних проривів. З іншого боку і висадка на Місяць, і перші персональні комп’ютери датуються 1960–1970 роками. Далі прогрес у цих напрямах нібито продовжувався. Ми зібрали Міжнародну космічну станцію (я пам’ятаю про Маска, але SpaceX поки що не здійснює міжпланетні польоти та не створює колонії), а комп’ютери стали компактнішими, потужнішими та доступними практично кожному.
Проте загалом темпи прогресу сповільнилися. Звичайно й тут є певні винятки — наприклад, напівпровідники, секвенування ДНК і комунікаційні технології.
Здається, суспільство просто стало менш амбітним. Схоже, це один із наслідків досягнутого нашою цивілізацією рівня життя. Значна частина людства просто спочиває на лаврах. Пандемія, повномасштабна війна в Україні та кліматичні проблеми можуть знову змусити суспільство діяти. З іншого боку технологічна сфера наразі заточена не на розв’язання глобальних проблем. Її більше цікавить покращення повсякденного життя людства.
Дають, що просите
З розповсюдженням персональних комп’ютерів та інтернету людство отримало глобальний доступ до будь-якої інформації та необмежені можливості взаємодіяти одне з одним. Ми перемкнулися з фізичних технологій на диджитал. Це спровокувало появу цілої низки інтернет-компаній та перехід старих підприємств на онлайн-бізнес. Утворилася нова економіка, в якій матеріальні активи замінили нематеріальні.
Люди навчилися заробляти за мінімальної залежності від традиційної сировини, отримали можливість краще монетизувати креативність, уяву та інтелект. Усе це — позитивні зрушення, які вперше в історії дали змогу значній частині суспільства відмовитися від фізичної праці.
Порівняно високий рівень життя в розвинутих країнах змушує більше цікавитися приємним дозвіллям, яке приносить нам цей новий світ. Тим часом важка праця та самообмеження заради технологічних проривів виглядають не надто привабливо.
Розслабленість суспільства впливає на технологічні компанії. Яку б мету вони декларували, головна ціль бізнесу — генерувати прибуток. З ракурсу потреб потенційних клієнтів створити застосунок або платформу набагато дешевше та перспективніше, ніж ракету чи квантовий комп’ютер. Тому в нас стає все більше застосунків, платформ і сервісів. Насамперед тих, які дадуть людям змогу приємно провести час (TikTok чи YouTube) або позбутися набридливих обов’язків (доставка продуктів).
До цього додається ще і привабливість серед венчурних фондів. Змоделюємо ситуацію. Ви венчурний інвестор, і шукаєте цікаву компанію, з якої через кілька років можна зробити екзит х5 чи х7. Вам пітчать два стартапи. Перший створив вірусний застосунок для підлітків. Інший хоче колонізувати Марс. Який із них ви оберете?
Звісно, в реальному житті інвестор врахував би безліч моментів. Зокрема стан продукту та фаундерів (у проєкт Маска з колонізації Марсу точно було би багато охочих вкластися). Проте інвестора, найімовірніше, зацікавив би стартап, який дасть змогу вийти з вищевказаними х5 чи х7, а не ризикнути грошима заради утопічної мрії.
Розвивати інноваційні технології зручніше гігантам на кшталт Apple, Meta та Alphabet. Проте і з ними не все просто. Завдання таких компаній — шукати тверезий баланс між інноваційністю та масовістю. Вони з великою ймовірністю не інвестують у потенційно проривну технологію, якщо вона не принесе певних фінансових результатів. У кращому випадку гіганти запускають власні дослідницькі підрозділи на кшталт Google X або намагаються покращити розробки з уже доведеною перспективністю та ринковою потребою.
Тепер наші інновації — нові формати Stories?
Навряд чи, але технологічний розвиток у певних напрямах займатиме більше часу. Наша здатність до проривів та інновацій залежатиме від низки чинників, включно з:
- Конкретними особистостями. Заїжджений штамп, але від нього нікуди не дітися. Інновації та їхнє впровадження часто залежать від окремих особистостей — достатньо шалених, щоби ризикнути, та здатних надихнути інших. Наприклад, без Ілона Маска, мабуть, не було б такого прориву в аерокосмічній галузі та електрокарах. Тому одне з завдань — сприяти появі подібних лідерів, включно з їхнім вихованням. Без них реальні прориви — дуже довгий процес, якщо взагалі можливий. Але чи не заважатимуть гігантські корпорації таким лідерам рости та створювати інновації? Однозначно будуть. Проте однаково залишиться шанс побудувати власного гіганта з нуля або продати стартап, заробити на ньому. А потім умовний Alphabet зробить технологію масовою.
- Попитом на певні технологічні зрушення. Люди завжди прагнуть до комфорту, а коли отримують — стають інертними. Навіщо думати про боротьбу з хворобами чи підкорення космосу, якщо все й так порівняно добре? Наприклад, перший політ у космос та висадка на Місяць сталися через протистояння США та СРСР, а мРНК-вакцини довели ефективність у період пандемії Covid-19. Ми вміємо фокусуватися на глобальних проблемах, коли їхнє вирішення критично важливе. Не хотілося б, щоби ми серйозно задумалися над необхідністю стати міжпланетним видом через критичну ситуацію на Землі. Тому людству варто навчитися розставляти пріоритети між необхідним і розважальним. А ще перестати розслаблятися, коли криза минає.
- Державною підтримкою. Наприклад, адекватним законодавством та створенням сприятливого інвестиційного клімату. Вплив держави на технологічний розвиток яскраво продемонструвала росія. Після початку повномасштабної війни в Україні вона перетворилася на країну-вигнанця без доступу до технологій та сучасних наукових здобутків. Також держава може бути головним клієнтом. Наприклад, SpaceX Ілона Маска навряд чи досягла б успіху без державних контрактів. Уряд має не лише чекати пропозицій від підприємців, але й сам стимулювати технологічний розвиток через різні програми підтримки.
- Якісною освітою та можливостями для саморозвитку. У сучасному світі перестають працювати старі навчальні підходи та методи. Програми навіть топових вишів відстають на кілька років від потреб ринку. Реальні інновації та розвиток можливі лише за наявності кваліфікованих кадрів. Тому надзвичайно важливий розвиток EdTech. Цілком можливо, що люди переосмислять ставлення до прогресу, коли EdTech-платформи стануть доступнішими, ніж ролик у TikTok.
На завершення хочеться сказати, що загалом справи йдуть непогано. Просто останнім часом ми трохи відволіклися на сторіз, тіктоки та стримінг. Час повертати амбітні завдання, бо хто ж підкорить космос та розкриє секрет безсмертя, крім нас.
Більше про це
Доступна аналогія. Чому люди з усього світу плутають війну в Україні з серіалом
Будь-яку статтю можна зберегти в закладки на сайті, щоб прочитати її пізніше.
