Режим читання збільшує текст, прибирає все зайве зі сторінки та дає можливість зосередитися на матеріалі. Тут ви можете вимкнути його в будь-який момент.
Режим читання
Режим читання збільшує текст, прибирає все зайве зі сторінки та дає можливість зосередитися на матеріалі. Тут ви можете вимкнути його в будь-який момент.
Завершити
Погляди засновників, топменеджерів та інвесторів мають ключовий вплив на результати компаній та розвиток індустрії загалом. Тому по-справжньому зрозуміти технологічний бізнес можна, лише поспілкувавшись із цими людьми. Засновник StepShot Саша Ремінний запустив YouTube-канал «Стартап кухня». Там він, зокрема, спілкується з відомими українськими IT-підприємцями та топами — розпитує про їхній шлях, розвиток компанії, досягнення, секрети, погляди, амбіції та фейли.
Новою гостею шоу стала Орися Хім’як. Вона долучилася як PR-менеджер до низки відомих українських стартапів — Allset, Reface та ReSpeecher. Олександр поспілкувався з Орисею про PR під час війни, ідеальний пітчинг продуктів та гарне паразитування на новинах.
Ми вибрали головне, а повну версію інтерв‘ю можна подивитися тут:
Про PR під час війни
На початку війни МЗС України зібрали команду піарниць, до якої увійшла і я. Ми просто займалися публікаціями на користь країни: хтось піарив свою компанію, хтось в цілому про Україну розповідав. Оцінюю це максимально позитивно.
Класний аргумент, чому це позитивно: виходили статті про те, що армія українських піарниць під егідою МЗС організовує пропагандистські кампанії.
Якщо проросійські медіа говорять, що ви робите щось не ок, значить, ви все робите правильно.
Насправді хороша українська пропаганда — необхідна. Нам десь треба вчитися протидіяти російській пропаганді, а десь будувати свою, навчитися класно комунікувати наші меседжі
Вважаю, що будь-яка можливість розповісти про свою компанію через призму країни чи історії людей, засновників, працівників з України — не є чимось поганим. Більшість західних медіа писали про економіку, політику, екзистенційно важливі речі і якісь масштабні перемоги в спорті, музиці і так далі. У вас є можливість розповісти про свою країну ще раз — чому не розказати про компанію? Як на мене, це краще, ніж мовчати, страждати, зайняти позицію жертви чи чекати.
Про PR стартапів
Піар має купу різних каналів. Медіа — один з них, але не єдиний. Проте в нього вірю найбільше. Вважаю, медіа дасть вам найбільше довіри і brand awareness Brand awareness Упізнаваність бренда. . Навіть ноунейм-продукт за один день може стати дуже відомим завдяки низці безплатних публікацій.
PR на дуже ранніх етапах може закрити вам низку функцій, допомогти з інвесторами. Просто про нудні чи нецікаві продукти безоплатно не пишуть. Якщо ж про вас написали, то скоріш за все є історія, або ви вмієте її розповідати, або ви чогось досягли. Це перший дзвіночок для інвестора — треба звернути увагу. Ще один 100-відсотковий бонус чи бенефіт — довіра користувачів. Серед двох продуктів вони виберуть той, про який писали медіа.
За час існування в стартапу буде п’ять дуже великих нагод потрапити в медіа.
Спочатку запуск продукту, його апдейти, перший раунд. Ще якісь класні перші плюшки, коли залетіли користувачам і почали покращувати продукт. Плюс колаби. Якщо працюєте з якимись брендом, ще й якщо він гучний на кшталт Google Maps чи Netflix, то можете зробити наголос на ньому. І п’ятий, доволі сумний інфопривід — поглинання чи банкрутство.
Про PR нудних продуктів
Закордонні чи американські медіа мають нішовість. У нас журналіст може висвітлювати дуже широкий набір напрямів — від політики до економіки. У Штатах він може писати лише про Coca-Cola або тільки про те, що відбувається в Amazon чи про сервісні компанії в напрямі охорони здоров’я.
І це перевага. Таких людей важко знайти, бо вам потрібно перебрати медіа, журналістів, контакти. Проте якщо знайшли журналіста, який висвітлює біль, який ви вирішуєте, то він скоріш за все про вас напише.
Як достукатися? Перше — шукати супервузьку нішу. Потім — персональна історія теж може спрацювати. Дуже важливий момент, журналісти не можуть про вас писати рекламні замовні тексти, де розказують, що ви «successful, amazing». Проте вони можуть доносити людські, персональні, історії. Якщо ви вмієте це розповісти чи знайшли людину, яка може це гарно загорнути, то чому ні — про вас можуть написати.
Про те, як загортати історії
Не пишіть журналістам історії, які базуються на кліше. Сам пітч має виглядати, як розмова в барі зі своїм другом. Це має бути цікаво та захопливо, щоб йому хотілося про це написати.
Інший варіант — знайти людину, яка проведе інтерв’ю. Якщо це хороший сторітелер, копірайтер, піарник, журналіст, то після двох годин розмови він цю історію таки знайде. Якщо не маєш класної людської історії, а твій фаундер — старша людина, яка не хоче виглядати клоуном, то він може дати якісь фінансові поради чи поділитися багаторічним досвідом.
Дуже багато медіа, особливо Forbes, обожнюють цифри. Якщо вони у вас є, то журналісти будуть супервдячні.
Якісь стартапи більш медійні, якісь — менш. Мені здається, що я все ж таки дуже хитро собі влаштувала життя. Я обирала такі продукти, які мені самій резонували. Десь відчувала, що «О, тут буде історія». І вірила в них. Як правило, старалась працювати з продуктами, де можна розповідати історію. В аутсорсі я не змогла б довго протягнути, бо там така можливість трапляється дуже рідко.
Про PR-агентства
У більшість стартапів я приходила або після того, як вони вже працювали з PR-агентствами, або мали якийсь фідбек про їхню роботу. Майже завжди це були негативні історії. Не те щоб агентства погані, просто ти для них один з 10-15 продуктів, з якими вони працюють. Для тебе ж свій стартап — твоє дітище, в яке ти вкладаєш стільки зусиль.
Фішка стартапів — обкласти себе людьми, які так само будуть вірити в той продукт. Я працюю з продуктами, в які вірю. Розумію, що тільки в цьому випадку можу щось продавати і пропонувати.
Мені здається дивним, якщо фаундер йде шляхом найменшого спротиву і не шукатиме свою людину, яка перейметься продуктом. А навпаки братиме агентства, бо в них там непогане портфоліо.
Я «топила» б за одного маленького піарника в команді, якого ти виростиш та в якого повіриш.
Про гарне паразитування на новинах
Приклад гарного паразитування на новинах — за місяць до війни випустили нові емоджі. Звичайно, про це написали більшість наших медіа. Я розуміла, що в українців інші реалії. Тому запропонувала креативному агентству And Action, з якими товаришую:
«Давайте зробимо емоджі, але на українські реалії. Це буде фанова новина без прикладного характеру». Вони розробили буквально за день, і наші емоджі дуже легко, гладко і гарно зайшли в українські медіа.
Так можна отримати якісь додаткові медіазгадки. Важливий момент — вчасність. Хвиля, коли можеш залетіти в новину, — наступний день після того, як вона вийшла та про неї прошуміли. Якщо не зробиш оперативно — краще не берись.
Про листи та клікбейтні теми
Згідно зі статистикою, 70% журналістів відкривають листи, базуючись на їх темі. Ніколи не робіть масові розсилки. З перших рядків свого пітча потрібно пояснювати, що саме зрезонувало, зачепило, або деталізувати статтю — щоб журналіст зрозумів, що лист йому. Інакше великий шанс, що він навіть не відпише. Навіщо йому витрачати час, якщо ти не витратив свого на дослідження його матеріалів?
Є ще психологічна стратегія. Якщо в темі листа використовувати ті самі дієслова, що і в заголовках статей журналіста, то йому ця мова буде близька. Це десь частково може спрацювати на психологічному рівні. Також варто використовувати порівняння з брендами на кшталт «Uber для домашніх улюбленців».
47-50% — це дуже хороший open rate Відсоток людей, які розгорнули лист. листа. Востаннє це було «Ukrainian AI behind Star Wars» для Respeecher. У Refaсe клікбейтним було слово «deepfake». На той момент діпфейки тільки з’являлися — і були дуже контроверсійними. Тому сам факт появи цього слова сприяв класним відкриванням.
Іноді я писала: «On your recent article», — і вказувала статтю журналіста, яку він недавно написав.
Проте це вважається трошки обманом. Якщо пишеш нібито про його останню статтю, але в пітчі продаєш щось своє, то це не дуже окей. Багато журналістів можуть дратуватися.
Про стереотипи щодо піарників
У людей багато стереотипів про піарників — екстраверт, дуже шумний, любить тусовки. Як на мене, значна частина роботи в PR — це також хард-скіли: участь у вибудовуванні стратегій, аналіз пророблених кампаній. А ще — велика робота в комунікації з журналістами: дослідження діяльності, те, як він пише, і так далі. Тому інтроверти можуть бути дуже хорошими PR-спеціалістами.
Це також емоційний інтелект: наявність емпатії, розуміння психології людей. Бо піар – про комунікацію та вміння знайти цю історію. Ти десь сторітеллер, мусиш гарно розповісти цю історію. Тобі це має резонувати, маєш кайфувати від роботи з текстами.
А ще піарник має горіти продуктом, вірити в нього. Якщо ж ні, то він нічого не продасть, а піар — це частково теж продажі. Гарна річ, якщо у людини є бажання розповісти про вас як про український продукт. Зараз, у наших реаліях, це тільки на руку.
Знайшли помилку? Виділіть її і натисніть Ctrl+Enter
