Страх і ненависть релокейту Маркіяна Мацеха. Чи важко відомому в Україні продакту знайти роботу в США?
Будь-яку статтю можна зберегти в закладки на сайті, щоб прочитати її пізніше.
Режим читання збільшує текст, прибирає все зайве зі сторінки та дає можливість зосередитися на матеріалі. Тут ви можете вимкнути його в будь-який момент.
В українському ІТ Маркіяна Мацеха знають як співзасновника львівського продуктового стартапу Senstone та одного з організаторів IT Arena. 3 роки тому він пішов з українського аутсорсу, а рік тому залишив і Senstone. Минулого місяця Маркіян переїхав до США і почав працювати в компанії Vimeo.
Що ховалося за роботою в аутсорсі і чому затребуваний в Україні продакт-менеджер пів року не міг знайти роботу в Америці — Маркіян розповідає у цьому інтерв’ю.
Маркіян Мацех
Як бачив своє майбутнє на початку кар’єри
Я прийшов в індустрію 8 років тому, коли починав працювати розробником в аутсорсинговій компанії Eleks. В певний період мені довелося працювати з командою сильних інженерів і побачив, наскільки мені до них далеко. Тоді я зрозумів, що програмування — не моє. У мене краще виходить спілкуватися з людьми та розуміти їхні потреби. Люди виявилися цікавішими за код.
В компанії це помітили і довірили мені вести бізнес-девелопмент у відділі мобільної розробки. Там займався пошуком клієнтів, формуванням пропозиції, маркетинг-пакету та експертизою.
Коли я починав працювати в ІТ, в мене не було конкретного плану — я прислуховувався до себе, а тоді розбирався, як отримати бажану роботу. Згодом так і сталося: в певний момент мені почала подобатися ідея власного бізнесу, а за рік з’явилася можливість відкрити власну справу. Я закрив у Eleks великий контракт і отримав з нього комісію — це й були невеличкі інвестиції, які можна було у щось вкласти.
Як аутсорсинг вбиває великі цілі
Усі роки роботи в українському ІТ я жив у Львові. З професійної точки зору Київ кращий, але мені завжди подобався Львів.
Мені б дуже хотілося, щоб в Україні була якісна ІТ-інфраструктура. Щоб її розвивати, я мав одну ідею — спробувати трансформувати український аутсорсинг у продуктову культуру. Для цього конкретні люди мають виходити з аутсорс-компаній і створювати незалежні компанії. У них є достатньо грошей, досвіду і навичок для цього. Потрібна лише підприємницька культура, бажання і хороші ідеї, які захочеться реалізувати.
Суть моєї ідеї проста: запускаєте продукт, знаходите хоч якийсь трекшн (оцінка того, як команда втілює бізнес-модель у життя — ред.), а там вже й інвестиції не за горами. Починати все ж найкраще за власні кошти — багато українських компаній так і зробили. Їхати до США варто вже на етапі розквіту, але перший час краще бути тут: у нас можна зробити продукт дешево, і помилятися без великих втрат. До того ж, в Україні ти знаєш всіх гравців, і учасники нашої екосистеми дуже допомагають одне одному.
Усе бажання реалізувати цю ідею відбив досвід моїх знайомих. Я бачив, як інші люди намагаються це зробити в аутсорсі, і нічого не виходить. Тому з часом я став скептично ставитися до ідеї трансформації аутсорс-компанії в продуктову.
Критичні елементи стартапу — це відданість і страх, які не з’являються в тепличних умовах. Тож ця ідея не має шансів на життя через конфлікт бізнес-моделей і ментальностей.
Коли я завершував роботу в Eleks, я дивився на десятки Еxcel-таблиць, де поруч з іменами людей були ціни. Мені ставало стрьомно від думки, що я торгую людьми, особливо своїми друзями.
Йти з аутсорсингу в стартап Senstone — не страшно?
Коли я зібрався йти з Eleks, мені здавалося, що за 6 років в компанії я показав свій максимум. Я більше не хотів пробувати себе в іншій аутсорс-компанії, тому навіть не розглядав пропозиції інших аутсорсерів. З Eleks я йшов впевнено, щоб зробити стартап з нуля. Питання було лише в тому, який саме стартап це буде.
В Eleks у мене була величезна свобода, авторитет, своя територія бізнесу і нормальна зарплата. Коли я пішов з компанії, довгий час не міг знайти потужну ідею, з якою хотів би працювати день у день.
Senstone мені був дуже близький: мене давно хвилювала ідея запису думок. В цю команду мене запросив Назар — співзасновник компанії. Він написав мені повідомлення після того, як я оголосив, що йду з Eleks. Я відчув, що це моя можливість зробити те, чим я давно цікавлюся. Врешті-решт, якщо в мене не вийде, то я завжди можу повернутися в аутсорс.
На старті Senstone страху не було: я був впевнений, що перейти в продуктовий стартап з аутсорсу — правильне рішення. Страшно і тяжко стало вже коли я почав працювати. Коли запускали Kickstarter — страшно, що ніхто не купить. Коли пітчили інвесторам — страшно, що не інвестують. Коли гроші закінчувались — страшно, що збанкрутуємо. Коли розіслали продукт першим користувачам — страшно, що ніхто не буде користуватись.
Чого навчився в Senstone
Початок роботи у продуктовій компанії — два найінтенсивніших роки мого життя. Коли працюєш у стартапі, відчуваєш постійне прискорення, бо це життя на великій швидкості у всіх його проявах, найкращих і найгірших. Мені трохи шкода, що я не зміг закінчити всю свою роботу над Senstone.
За ці два роки розвіялося багато ілюзій. Коли є достатньо грошей, в голову б’є дур і ти починаєш займатися непотрібними речима. Наприклад, робиш занадто багато юзер-ресерчів, коли вони вже насправді зроблені, некритичні фічі чи ще трошки зайвого маркетингу. Я витратив купу часу на непотрібні речі, бо після Kickstarter в нас було достатньо грошей, які ми швидко витратили.
Найбільш повчальним у Senstone був момент, коли в нас закінчилися гроші. Мозок швидко перемкнувся на те, щоб робити лише критично важливі речі. Ця навичка допомагає мені й зараз — я не відволікаюся на неважливі дрібниці. Розуміння того, що гроші — обмежений ресурс, дуже охолоджує голову.
Продукт Senstone: кулон, який перетворює голос у текст
Як зрозумів, що час переїжджати до США
Вихід з Senstone був одним з найскладніших рішень у моєму житті. Та коли я все ж прийняв його, пережив це і попрощався з командою, почав задумуватись про переїзд. Тоді я зрозумів, що зараз найбільш вдалий життєвий етап, аби спробувати пожити в іншій країні. Я хотів працювати серед трохи більш досвідчених людей. У моєму випадку вийти з зони комфорту можна було тільки в Штатах або Європі.
Переїзд — це для мене найкращий спосіб вирости професійно. Після того, як я будував стартап в Україні, я не бачив потенційних можливостей для росту. В мене не було грошей та енергії на нову компанію, а в наявних українських продуктах я не бачив можливості реалізувати амбіції. Що б я не робив в Україні — це було б не зовсім те, чого мені хочеться.
Як шукав роботу
Як виявилося згодом, пошук роботи за кордоном — доволі складне заняття, яке зайняло пів року. Спочатку я надіслав резюме на декілька сайтів, але за місяць мені ніхто так і не відповів. Лише під кінець періоду розміщення оголошення прийшла автоматична відповідь: мене ніхто не приймає.
Далі я написав десятьом знайомим, які працюють в цікавих для мене компаніях, і попросив їх замовити за мене кілька слів. Це були Google, Facebook, Amazon, Uber.
Я дуже хотів працювати в міцному бренді. Якщо ти працював в компанії на кшталт Facebook, у тебе ніколи не буде проблем з пошуком роботи, та й з підйомом інвестицій буде значно легше. Досвід роботи у стартапі — це кльово, але американці не знають, чи був цей стартап успішним. Коли працюєш у крутій компанії, ти створюєш собі credibility (маєш авторитет, викликаєш більше довіри — ред.).
Першими відгукнулися з Google — за 2-3 дні. Решта компаній відповідали мені дуже повільно, деколи це тривало місяць-два. Найдовше я чекав на відповідь від Microsoft. Команда Yelp також в певний момент загубилася: спочатку вони зацікавилися, а потім кілька тижнів не відповідали. Коли я нагадав знайомому з Yelp про себе, він наїхав на них — і вони почали комунікувати зі мною швидше.
Окрім великих компаній, я обирав і серед стартапів. Звертав увагу на певні критерії: чи цікава мені індустрія цього продукту, який тип компанії, як швидко вона росте, який розмір, хто інвестори, який раунд інвестицій.
Практично в усі компанії я подавався на позицію Product Manager або Senior Product Manager. Кілька разів пробувався на Technical Product Manager.
Чи обов’язково продакту знати англійську
До моменту, коли я вирішив переїжджати до США, я досить непогано володів англійською. До 20 років я вчив мову у подорожах і через спілкування. Моя мама живе в Голландії, її чоловік — голландець, я спілкувався з ним ламаною англійською з 9 років. Пізніше, коли я працював на Eleks у віці 20-25 років, потрапив до дуже класної вчительки. Вона підтягнула мою бізнес-термінологію і розуміння культурних моментів. Це важливо, коли потрібно делікатно донести свою думку сейлзу, маркетологу чи під час персональної комунікації.
Для продакт-менеджера володіння англійською — абсолютно критично, це один з перших пріоритетів. Якщо, наприклад, розробнику достатньо спілкування в документації і переписці, то для продакта передати і продати свою ідею — найважливіше.
Комунікація – це як міст, по якому треба переправити, наприклад, віз з пакетами. Якщо міст дірявий — половина пакетів не доїде. Так само і з меседжами, які ви хочете донести співрозмовнику. Це важкий урок, який я засвоїв за місяці виробництва в Китаї.
Чому роботу довелося шукати пів року
Перш ніж зайняти позицію senior-продакта у Vimeo, на мене чекав піврічний період відмов від роботодавців, це виснажило мене емоційно. У мене є багато знайомих, які також намагалися релокейтнутися і забили, бо це забирає усі сили.
Для українців головна проблема з релокейтом у тому, що без візи шансів значно менші. Найчастіше мені відмовляли, бо на посаду брали місцевого кандидата.
Другий момент — рівень експертизи. Я мусив бути не просто на рівні з спеціалістами з усього світу, а бути кращим, щоб компанія захотіла займатися моєю візою.
Подивимось на це з перспективи роботодавця: ти маєш класного кандидата, але треба чекати мінімум 3 місяці і він може взагалі не прилетіти. І є трошки гірший кандидат, але його можна взяти на роботу через 2 тижні без жодних ризиків. Це бізнес — тут не можна просто провтикати 3 місяці. Щоб тебе взяли за кордон, ти маєш бути на голову вище всіх місцевих кандидатів.
Через ці складнощі процес затягується: тобі відмовляють раз за разом. Деколи кажуть, що причина у клопотах з оформленням візи, деколи — тому що ти просто не дотягуєш по експертизі.
Увесь цей час мені було некомфортно перед дружиною: хочеш налагодити життя, обіцяєш, що все от-от стане на свої місця. Не секрет, що у стартапах погана фінансова ситуація, тому моя зарплатня у Senstone була із позначкою мінус протягом 2 років. Я перебивався як міг, а коли почав шукати роботу в Штатах, то зрозумів: доведеться перебиватися ще півроку. Якби в мене був запас коштів, було б легше, але деякий час доводилося жити коштом дружини.
Поки я проходив співбесіди, паралельно шукав додаткові джерела прибуку. Так я зайнявся консалтингом: допомагав знайомому із продакт-менеджментом стартапу в Лос-Анжелесі. Це допомогло мені протриматися, поки не знайшов роботу.
Які уроки виніс зі співбесід
З усіх компаній тільки Google детально розповіли мені, яких помилок я припустився (хоч я з ними і не згоден). Вони відповіли, що я проходжу за критеріями комунікації, стратегії, продакт-дизайну, інженернії, але провалив аналітику. Це для мене був шок. Проблема була в тому, що мій співрозмовник просто неправильно мене зрозумів, але винен завжди той, хто пояснює.
Був ще один випадок: я подався в класний стартап, де після співбесіди мені сказали просту річ: мені бракувало сліпої віри в продукт. Під час розмови я регулярно піддавав сумніву їхню гіпотезу, і вони сказали: продакт-менеджер мусить в душі знати, що робота його стартапу — це правильно, і жодні дані не можуть довести зворотне. Ти можеш тверезо оцінювати ризики, але в душі маєш знати, що ваш продукт потрібен світу.
Ще один висновок, який я зробив — в Україні ми забагато говоримо про важливість даних. Всі спеціалісти, з якими я познайомився в Америці, ставляться до них зі здоровим скепсисом. Більшість погоджуються, що дані не можуть замінити інтуїцію та бачення. На їхню думку дані — часто просто інструмент прокрастинації.
Замість того, щоб вирішувати, ми кажемо: «Ой, ні, давайте краще подивимося ще на інформацію».
Дані можуть підкріпляти найбільші ризики чи гіпотези. Але великі речі стаються не з даними, а з глибинним розумінням клієнта і баченням. Рухатися швидше важливіше, ніж отримати кращі дані.
Як отримував візу, коли нарешті знайшов роботу
На початку січня я нарешті прийняв офер від компанії Vimeo. Наприкінці січня я почав з ними працювати — і одразу ж почав оформлювати візу. Подати всі документи мені допомагали юристи Vimeo. Вони оформили справу, а я лише дав їм документи. Їхня задача — подати інформацію про мене так, щоб мати максимум шансів на успіх. Зараз у світі складний політичний клімат, тож була велика ймовірність, що мені відмовлять.
Врешті-решт юристи зібрали 150 сторінок документів: всі мої конференції, нагороди, виступи, досягнення та публікації. Вони обрали правильний кут, щоб показати, у чому моя експертиза і чому ця експертиза потрібна в США.
Мені надали візу О1 «для людей з надзвичайними здібностями у полі wearable technology». Її видають на три роки і людям, які досягли максимального кар’єрного росту у своїй країні, і для подальшого розвитку хочуть переїхати до США. Наприклад, якщо людина має багато публікацій про блокчейн, вона може подаватися як спеціаліст з блокчейну. Ця віза доступна не лише для експертів з точних наук, а й для митців.
Найчастіше її можна зробити за три місяці, я встиг за чотири. Ця віза дає право на роботу, і після завершення строку її можна поновлювати.
Ми подавалися на візу разом з дружиною. Я отримав візу О1, вона — О3. Ця віза дозволяє жити в Штатах, але не дозволяє працювати, тому зараз моя дружина намагається так само отримати робочу візу.
Як переїхав до США та які плани на майбутнє
Ми залишили майже всі наші речі в Україні з наміром повернутися — з собою взяли лише кота і 4 валізи, з яких використовуємо лише одну, бо коли прилітаєш до Америки — тобі одразу ж хочеться скупити усі ці класні речі. Усі меблі лишили в квартирі — забрали лише Sony PlayStation.
По приїзду Vimeo допомогли нам зняти квартиру на 2 тижні у районі Челсі. Зараз ми шукаємо інше житло, щоб переїхати на постійне місце.
Дружина Маркіяна — Оксана
Квитки на літак і тимчасову квартиру нам оплатили, тому переїзд обійшовся не надто дорого. Квартира в Нью-Йорку коштує близько $3000 на місяць. Це дико некомфортно сума, якщо переводити у гривні, але я розумію, що плачу за можливість жити в цьому місті. Це ще один мотиватор: використовувати кожну секунду часу тут по максимуму, тому що це насправді дуже дорого.
Наразі я не планую залишатися в США назавжди, тут я хочу набратися практик світового ведення бізнесу і розвитку продуктів. Я планую прожити тут декілька років, зрозуміти аспекти американської корпоративної культури, а згодом привезти цей досвід додому. Водночас, я не загадую наперед: лише знаю, що наступні 2-3 роки буду в США. Але знаю точно, що коли наважусь запустити наступний бізнес, я буду починати саме в Україні — це класне місце для запуску продукту.
