Виживуть найсильніші. Чому соціальні стартапи не цікавлять традиційний венчур і де їм шукати гроші
Режим читання збільшує текст, прибирає все зайве зі сторінки та дає можливість зосередитися на матеріалі. Тут ви можете вимкнути його в будь-який момент.
Люди у футболках із логотипами компаній по черзі підіймаються на сцену й починають презентацію з фрази «ми робимо світ кращим за допомогою…». Ні, це не звіт із «битви стартапів». Так у першому сезоні серіалу «Кремнієва долина» іронізували з завдання покращити світ, котре постійно декларують технологічні компанії. Не можна сказати, що це бажання нещире. Проте фокус стартапів як бізнесу все ж залишається на зростанні, масштабуванні та отриманні прибутку. Зрештою, на це сподіваються й самі фаундери, й інвестори, і співробітники.
Винятком вважають соціальні стартапи, котрі насамперед прагнуть розв’язати конкретну соціальну, екологічну чи культурну проблему, а не заробити на ній. Подібний підхід ускладнює їхню монетизацію та підняття коштів, а отже ставить під питання виживання. Шеф-редактор Vector Дмитро Кошельник розмірковує, чому традиційний венчур не зацікавлений у соціальних стартапах і де їм шукати гроші.
Соціальний бізнес і стартап
Соціальне підприємництво використовує бізнес-підходи для вирішення соціальних, екологічних і культурних проблем. Теоретично такий підхід окупає себе. Бізнес-підходи довели свою ефективність у конкурентних сферах, а тому дають змогу достатньо швидко розвиватися та досягати поставлених цілей.
Але є нюанс. Звичайний і соціальний підприємець ставлять різні цілі. Перший вимірює успішність роботи доходом і прибутком. Діє проста формула: бізнес створили, щоби він заробляв гроші, задовольняючи певну потребу суспільства. Мета ж соціального бізнесу — окупити витрати (оптимістичний сценарій) та розв’язати соціальну проблему. Його успішність вимірюється через impact (позитивний вплив, віддачу).
Чи потрібен такому підприємництву прибуток? Звісно, потрібен, бо він має якось підтримувати власне існування та розвиватися. Тут може спрацювати і класична бізнес-модель. Наприклад, Vector писав про соціальну пекарню Good Bread from Good People, де працюють люди з ментальною інвалідністю. 2021 року в неї був лише один неприбутковий місяць.
Звісно, такому бізнесу також нелегко заробляти. Йому доводиться конкурувати з усіма закладами харчування в місті або принаймні у своєму районі, враховувати особливості роботи людей із вразливих категорій тощо. Проте в нього перевірена бізнес-модель — це пекарня. Зрозуміло, як зароблятиме та працюватиме цей заклад.
З тим, що мається на увазі під соціальним стартапом, складніше. Використати перевірені tech-індустрією підходи для культурних, соціальних та екологічних проблем — логічне рішення. IT дійсно може запропонувати їхнє ефективне розв’язання. Наприклад, інноваційні технологічні рішення для очищення води або платформу для пошуку донорів крові.
Але є проблема. В одній із колонок я пояснював концептуальну різницю між стартапом та «класичним» бізнесом. Якщо сильно скоротити, то стартапи діють у значно більшому масштабі, націлені на швидке зростання, шукають та перевіряють бізнес-модель, а ще фінансуються венчурними капіталістами (VC). Перші дві якості так чи інакше притаманні й соціальному стартапу. А от із бізнес-моделлю та фінансуванням усе складно. Про них варто поговорити в окремому параграфі.
Що з твоїм бізнесом, соціальний стартапе?
Мабуть, головна ціль стартапів — знайти бізнес-модель. Вони мають дешево залучати користувачів і змусити їх платити за продукт. Тут у соціальних стартапів з’являються проблеми. Часто в них не просто неперевірена бізнес-модель. Речі, якими вони займаються, загалом складно монетизувати.
Одна справа — брати гроші за підписку на застосунок із музикою. Тепер уявіть, якби хтось намагався монетизувати аппку для пошуку донорів. Наприклад, ввів абонплату — репутаційні ризики. Або спробуйте продавати дані її користувачів для таргетингу — це незаконно.
У такому разі користувач платить за можливість реалізувати свої альтруїстичні наміри, для підтримки ініціативи. А це вже благодійність і фандрейзинг — не бізнес.
Інший варіант — продукт соціального стартапу може бути призначений для найбідніших країн, де людям просто нічим платити. У такому разі соціальному стартапу доведеться говорити про прибутки в перспективі 10–15 років за певних суспільних змін.
Ну і, звісно, соціальний стартап може використати вже перевірену бізнес-модель. Наприклад, узяти в того ж Uber. Таксі для людей з інвалідністю, мабуть, матиме попит. Плюс будь-який інший таксі-сервіс порівняно легко додасть цю функцію у власний застосунок. Проте може зіштовхнутися з проблемою ціноутворення або пошуком водіїв.
Такі «захмарні» перспективи навряд надихають традиційних венчурних інвесторів. Вони займаються високоризиковими вкладеннями. Якщо стартап провалиться (вірогідність становить орієнтовно 90 %), то інвестор не зможе повернути гроші. Це змушує ретельно вибирати компанії. Його мета — знайти ті, що забезпечать об’єм прибутку як мінімум у 5–10 разів більший, ніж інвестиція. А ще зможуть покрити вкладення в неуспішних колег.
Що венчурним фондам не подобається в соціальних стартапах
Різні цілі
Соціальний бізнес націлений не на прибуток та дохід, а на ефект. Інвестора цікавлять трохи інші ефекти — робоча та масштабована бізнес-модель, зростання аудиторії, фінансові показники тощо. Звісно, деякі соціальні стартапи здатні задовольнити потреби інвестора, проте це швидше виняток із правила.
Проблеми з екзитами
Зазвичай інвестори «виходять», продаючи частку своїм колегам на пізніх стадіях, дочекавшись розміщення на біржі або через продаж іншій компанії. У соціальних стартапів із цим є труднощі.
- Проблеми з тою ж бізнес-моделлю не виглядають надто привабливими для VC. Можна вкластися в компанію, що не доживе до наступного раунду. Або не зацікавить інших інвесторів. Звісно, VC постійно йдуть на такий ризик, але із соціальними стартапами він вищий.
- Ні я, ні Google не можемо пригадати IPO соціальної технологічної компанії (якщо помиляюсь напишіть мені на koshelnik@vctr.media). Cеред причин непопулярності цього інструменту називають потенційну нестачу зацікавлених покупців акцій, а також значні витрати на саме розміщення.
- Поглинання соціального стартапу великою компанією загалом можливе. Проте на суму впливатимуть бізнес-проблеми таких стартапів, що не надто надихає VC. Плюс фаундери можуть відмовлятися від подібних угод з ідеологічних причин. Наприклад, не захочуть продавати соціальний стартап у сфері екології нафтовій компанії. Ну й доволі часто великим компаніям легше створити аналогічне рішення всередині, ніж витрачатися на купівлю та інтеграцію стороннього бізнесу.
Соціальний бізнес — складніший
Навіть коли в такого стартапу є робоча та масштабована бізнес-модель, він однаково виглядає ризикованішим, ніж звичайний.
Як пояснив CEO PEG Africa Х’ю Уолан у колонці для Fast Company, соціальним підприємцям доводиться працювати в географіях із нестабільним інтернет-зв’язком, поганими дорогами, високим рівнем корупції, непередбачуваними політичними умовами. До цього додається нестача кваліфікованих кадрів. Для VC це все сигнали не вкладатися.
Звинувачувати традиційний венчур у тому, що він не інвестує в соціальні стартапи, — неправильно. Фонди не вкладають власні гроші. Їх фінансують limited partners (LP). Часто керівний партнер також вкладає частку власних коштів — приблизно 1–5 % від загального об’єму. LP очікують, що їх інвестиції повернуться з прибутком через 7–10 років (приблизна тривалість життя фонду). Отже, у VC немає часу та можливості ризикувати із соціальними стартапами.
Грошей нема, розходимось?
Насправді ні, просто соціальним стартапам доводиться шукати інші джерела фінансування. Серед них — гранти, конкурси, програми, краудфандинг та імпакт- інвестування.
Під останнім мають на увазі вкладення в компанії та організації, які прагнуть сприяти досягненню вимірюваних позитивних соціальних і екологічних змін. Імпакт-інвестування — не благодійність. Інвестори також чекають не лише ефекту, але й фінансової віддачі. Найпопулярнішими формами імпакт-інвестування вважають позикове або пайове фінансування. Проте тут є місце і для венчура та приватних вкладень.
Зокрема імпакт-інвестиції роблять «соціальні» венчурні фонди. Це організації, що використовують модель VC для фінансування компаній або видів діяльності, які мають значний соціальний вплив. Наприклад, Український соціальний венчурний фонд. Його пріоритетні напрями роботи:
- інтеграція вразливих категорій населення — прагнуть створювати робочі місця для тих, хто з певних причин опинилися за межами ринку праці;
- розвиток послуг, цінних для суспільства, та тих, що покращують якість життя людей;
- інноваційні та сталі рішення, спрямовані на розв’язання нагальних соціальних, екологічних, культурних, освітніх потреб.
Для інвестування фонд формує коло соціальних інвесторів. Це люди, які прагнуть сприяти розвитку соціального бізнесу та стимулювати якісні системні зміни в Україні. Також фонд надає частково поворотні гранти. Через 1–2 роки компанії потрібно повернути 20–50 % від суми у вигляді благодійного внеску.
Інший приклад — фонд Global Innovation Fund (головний офіс у Лондоні). Він підтримує створення пілотних версій, ретельне тестування та масштабування інновацій, спрямованих на покращення життя найбідніших верств населення в країнах, що розвиваються. Для цього GIF використовує гранти та ризиковий капітал. Фонд фінансує проривні рішення, пропоновані комерційними компаніями, некомерційними організаціями, дослідниками та державними установами.
Також імпакт-інвестицію можна отримати і від компанії. Наприклад, українська Macpaw вклала вже $1,5 млн в інноваційний центр «Промприлад.Реновація» в Івано-Франківську.
Водночас не варто вважати, що соціальному стартапу порівняно легко отримати імпакт-інвестиції. Серед вимог того ж Українського соціального венчурного фонду — бізнес-модель із підтвердженою дохідністю та ринковими можливостями.
За бажання в мережі можна знайти досить багато ініціатив для соціальних стартапів та компаній. Наприклад, на Global Piece Carriers доступна добірка 40 грантів, фондів та програм для соціальних підприємців. Проте вони здатні лише частково розв’язувати проблему таких стартапів. Останнім у будь-якому разі необхідно будувати бізнес та монетизуватися. А це завдання, яке потребує експериментів, грошей та часу.
Замість висновків
Цей текст хотілося б закінчити моралізаторством:
- Підкреслити, що соціальним стартапам варто розвивати бізнес-складник, щоби спростити отримання інвестицій.
- Рекомендувати VC переглянути своє ставлення до соціальних стартапів та імпакт-інвестицій.
- Нагадати звичайним стартапам, що їм варто не лише говорити про покращення світу, але й діяти в цьому напрямі.
- І не забути про технологічні медіа, бо ми не приділяємо соціальним стартапам достатньо уваги.
Проте технологічна сфера досягає успіху саме тому, що загалом нещадна до стартапів. Працює природний добір — виживає найадаптованіший (в «класичному» бізнесі теж, але зараз не про нього).
Соціальні стартапи поки програють у цих перегонах. Бажання досягти певного соціального ефекту без фокуса на бізнесі ускладнює пошук фінансування, а отже і швидкий розвиток та розв’язання проблеми.
Як змінити ситуацію? Це дискусійне питання, на котре навряд можна відповісти одним текстом. Але якщо ігнорувати проблему — ситуація не зміниться.
Більше про це
Концептуальні відмінності. Чим стартап відрізняється від «класичного» бізнесу
Будь-яку статтю можна зберегти в закладки на сайті, щоб прочитати її пізніше.
